Внимание! Перед вами устаревшая версия сайта!
Чтобы перейти на новую версию - щелкните по любой ссылке слева.
Лана Ра
Чому на спині сонечко має чорні крапочки?
юбі
друзі, а чи знаєте ви, що колись сонечко не
мало чорнявих крапочок на своїй червоній спинці?
Так, так, його крильця були просто червоного
кольору. Але всі комашки у лісі сміялися з
Сонечка, кажучи:
– Що це за ім’я таке – Сонечко. От у всіх нас,
жуків, імена як імена: Короїд – кірку їсть,
Довгоносик – має довгий носик, Листоїд – листя
любить, так і в усіх інших. А в тебе що? Що твоє
ім’я означає? Ми його не розуміємо. Іди від нас
подалі ми тебе і знати не хочемо.
Бідолашного жучка всі проганяли, ніхто не хотів
з ним товаришувати. Він був страшенно одиноким і
беззахисним. Йому було дуже прикро, що з ним так
всі поводяться. І от одного разу у повному
розпачі промовив крізь сльози до нападників:
– Я є Сонечко тому, що я комашка великого Сонця.
Сонце мене любить, а тому і дало мені таке ім’я.
– Ха-ха-ха! – розсміялися всі жуки, ворушаючи
величезними вусами. – Оце так видумав, оце так
балачки! Таких дурниць ми ще ніколи не чули!
Ха-ха-ха!
У бідного Сонечка аж полилися слізки з
маленьких круглих оченят:
– Не вірите, я доведу вам. Я полечу до Сонця!
– Ага! Ха-ха-ха! А воно тебе спалить, і не стане
такого дурного Сонечка у нас у лісі! От буде
добре!
– Не вірите, і не треба.
Сонечко розпростав свої маленькі червоні
крильця, витер лапками слізки і полетів. Ще довго
у повітрі чулося ненависне гигикання лісових
жуків.
– Що буде, те й буде, – думав Сонечко, – спалить
мене Сонце, значить спалить, аби тільки ніколи не
чути цих насмішок.
Але скільки не летів жучок, гаряче проміння
його не спалювало. А коли долетів до самого Сонця,
побачив великі добрі очі, які лагідно дивилися на
нього. Сонце посміхнулося золотою щирою
посмішкою і сказало:
– Вітаю тебе, мій маленький друже! Нарешті ти
долетів до мене. Мабуть, стомився?
– Ні, я зовсім не стомився, я…
– Знаю, знаю чому ти такий засмучений. Я знаю
всі твої біди, я бачило всі твої слізки. І хочу
тобі сказати, що дуже люблю тебе. Недаремно ж
ім’я тобі Сонечко, чи не так?
– Так, – задоволено відповів жучок.
– А на згадку про мою любов я подарую тобі свій
поцілунок.
І Сонце поцілувало червоні крильця. Від цього
цілунку залишилися охайні чорні крапочки.
– Тепер всі побачать, що ти справді мій
маленький жучок.
Сповнений радощів Сонечко примчав до свого
рідного лісу.
– Дивіться, дивіться, його не спалило Сонце, –
галасували комашки. – Та ще й до того у нього на
крильцях цілунок самого Сонця.
З тих пір Сонечка стали всі поважати, навіть
питатися ради у справах. І коли хтось запитував:
– Що це за ім’я таке – Сонечко?
Йому відповідали: – Ти що, не знаєш? Його
назвало так саме Сонце.
|