Подпишись на новости
 
 
Нашли ошибку в тексте?
Ctrl+Enter

Жовте страховисько

Ви чули, люба сусідонько? – звернулася білобока Сорока до Ворони. – Ви чули, що скоро прийде Жовтень? – запитала і полетіла.

- Жовтень? – замислилася на самоті Ворона. – Це ж треба таке лихо. І хто ж це він такий? Треба полетіти і всім показати.

Першою на шляху Ворони трапилася Білочка. Вона нанизувала грибочки на гілочку, роблячи собі запас на зиму. Вороні так хотілося про вселісову біду розказати, що й забула, як те страшило називалося.

- Білочко, швидше нанизуй свої грибочки і ховай їх, бо іде до нашого лісу страшний звір, величезний-превеличезний, і дуже-дуже жовтий.

- Який жах! – скрикнула Білочка і вхопила маленькими лапками свою голівоньку. – Ой, біда-то яка. Треба швидше всіх інших попередити.

Білочка і Ворона побігли по лісу розповісти жахливі новини. Вони вибігли на галявину і побачили Ведмедя. Він під кущиком калини серед різнобарв’я квіточок їв мед.

- Ведмедю, негайно припини жовтий мед їсти! – вигукнула Ворона, - Страшило іде до лісу, жовте-жовте, ненароком ще й хутро твоє жовтим стане. Ховайся швидше.

- Ой, ой, ой, - злякався Ведмідь, - не хочу я жовтого хутра. Я ціле літо малинку їв, щоб воно було м’якеньке і коричневе. – Від розпачу Ведмідь аж заревів голосно-голосно.

- Що сталося? – запитав Їжачок. Він проходив поряд і, почувши волання Ведмедя, вирішив, що комусь, очевидно, допомога потрібна.

- Ой, друже, ховайся краще, - мовив Ведмідь, - бо залишишся без своїх голочок. До нашого лісу іде жахливе створіння. Моє хутро зробить жовтим, а тебе може й зовсім без колючок залишити.

- Як? – перелякався Їжачок. – Я без своїх голок не проживу, мене одразу Лисиця з’їсть.

- Що ж нам всім робити? – запитала Білочка. – Треба якось зарадити нашому лиху.

- А давайте підемо до Сови, - запропонував Їжачок, - вона розумна. Може порадить, як захистити ліс від жовтого жаху.

Сова з радістю прийняла всіх звірів у своєму великому будинку, який розміщувався багатьма поверхами у старому дубі.

- Ну, і що ж сталося, що ви такі перелякані прийшли до мене?

- Ой, Сово, краще і не питай, - промовив Ведмідь, погладжуючи своє дорогоцінне хутро.

- До нашого лісу іде жовтий звір, - мовила Білочка.

- Він дуже великий і дуже жахливий, - додав Їжачок.

- Ми всі не зможемо й на вулицю вийти, бо буде лихо, - закінчила розповідь Ворона.

- Так, - мовила Сова, - я чула про таке. Це трапилося у лісі, що знаходиться дуже далеко від нашого. Тепер, звісно, того лісу вже нема, бо те страховисько знищило його. Він велетенськими ногами затоптав дерева, велетенськими руками розбризкав річки та озера і жахливим громовим голосом наказав Сонцю не світити на той ліс. Тому з того часу ані травиночка не росте там, ані краплинки води нема.

Перелякані звірі сиділи і дуже уважно вслухалися в кожне слово Сови. Аж раптом відчинилися і до хатки Сови залетіла Сорока. Вона радісно заскрекотала:

- Ось ви де, а я вас усіх шукаю. Хочу вам радісну новину сповістити. Жовтень прийшов!

- Як? Уже?! – запитали в один голос звірі, не розуміючи радощів Сороки.

- Ідіть самі подивіться.

Звірі дуже обережно підійшли хто до дверей, хто до вікон і … Всі аж ахнули, побачивши таку красу у лісі. Дерева геть усі наче золотом були вкриті.

- Бачите як Жовтень позолотив наш ліс.

- Оце і є те саме страховисько, якого ми так боялися? – запитала Білочка.

- Страховисько? Про що це ви? – здивувалася Сорока. Звірі розказали, як Ворона всіх налякала своєю новиною про прихід страховидного Жовтня. Сороці тільки й залишилося, що посміятися з того, як смішно все вийшло.

- Ну годі вже боятися, пішли золоті букети складати, - промовив Їжачок.

От такою веселою й незвичною була зустріч Жовтня в осінньому лісі.


Искать на сайте:

Награды Лукошка
Благодарность
Светлане Вовянко из Киева, предоставившей для сканирования личную библиотеку.
Андрею Никитенко из Минска, приславшему более 100 сказок.